Наталка Карпа: «В дитинстві мріяла, що буду відомою співачкою і їздитиму на власному авто”

Сьогодні нашим гостем є особистість, якій вдалося підкорити не лише Україну. Вона досвідчена, красива і стильна, вона створила продюсерський центр «KARPARATION» і разом зі своїм продюсером Ярославом Степаником допомагає професійному зростанню таких колективів, як дівочий гурт «Glamour», група «Шоколадка», арт-балет «Gledis», а також співачці Мії і чемпіонці України з танцю живота Олені Левицькій. Так, сьогодні ми спілкуємося із Наталкою Карпою. Це надзвичайно приємна людина, яка складає враження такого собі «перпетум мобіле».

– Наталко, ви дуже багатогранна особистість: відома співачка, продюсер, телеведуча. Яка з цих ролей Вам найближча?
Всі вони дотичні до творчості, тобто кожна з цих ролей на 95 відсотків дає можливість розкривати свою фантазію, творити. Як не крути, найголовніше моє амплуа – співачка. Це однозначно, з цього все починалося. Мабуть, головний мій стержень – музика.
–Ви мріяли про це в дитинстві?
Так, пригадую, мені було 9-10 років, коли я відвідувала музичну школу (тепер цю будівлю знесли) на вул. Варшавській, що була розташована недалеко від середньої загальноосвітньої школи, то мріяла, що колись буду відомою співачкою і їздитиму на власному авто. Я знала, що моя мрія колись здійсниться.
–Можна сказати, – Ваша мрія здійснилася. А хто посприяв Вам у цьому?
В певний час у моєму житті з’явилася людина, яка не просто у мене повірила, але примусила мене саму повірити у себе. Це, мабуть, дуже важливо. Звичайно, важливі гроші, зв’язки, але не це головне. Найважливіше зрозуміти, що немає жодних бар’єрів, перешкод. Якщо людина це усвідомлює, вона починає розуміти, що можна все зробити. Головне – не лінуватися, виявляти фантастичну працездатність. Якщо мене, скажімо, о четвертій ранку розбудять і скажуть: «Карпа, тут мікрофон, а тут костюм, зараз за півгодини буде концерт». В мене навіть не виникне запитання: «для чого?». Я швиденько одягнуся і побіжу, тому що там мене будуть чекати люди. Можливо, цей фанатичний підхід мені в житті допомагає. Нещодавно мала великий сольний концерт у Львівській опері і на другий день рано одягнулася в джинсики і побігла, щоб допрацювати: подивитися і розіслати фото, щоб люди, які туди не потрапили - побачили, роздати коментарі. Тобто, щодня має бути рутинна праця і тоді буде позитивний результат.
–А який випадок з Вашого життя дуже позначився на Вашій долі?
Якби цього зі мною не трапилося, то, мабуть, сьогодні Наталка Карпа була б лікарем, мала трьох дітей, сім’ю. Це було перше кохання – велике, шалене, але, на жаль, дуже трагічне. Коли я поступила в медуніверситет, на першому курсі страшенно закохалася. Він був журналіст. Я тоді розуміла підсвідомо, що кар’єра співачки (хоча дуже хотілося) якась непроглядна. В мене батько музикант і мама казала: «Наталя, вистачить нам музикантів, треба, щоб ти мала професію, могла заробляти копійку для сім’ї». А коли цього хлопчика не стало, його вбили, – це перекреслило все. Мене понесло у творчість. Я зрозуміла, що ми самі собі ставимо бар’єри. Якщо я вирішила ще маленькою дівчинкою, що буду співачкою, чому ж я не можу цього зробити? Я, щоправда, закінчила медуніверситет, довела все до логічної крапки, отримала красивий червоний диплом, поставила його на полицю і сказала, що буду лікувати лише своїх рідних і близьких. Це один момент, який змінив мою долю. А другий момент, – коли я кинулася в творчість, почала їздити на фестивалі, мені на життєвому шляху трапилася людина – пан Ярослав, мій продюсер. Маю гордість з ним працювати вже 12 років, він незмінний продюсер, якого я люблю, любила і буду любити і дуже поважати. Він мені вранці дзвонить і каже: «Наталю, сьогодні почався новий день, ти маєш вставати, одягатися і бігти, тому, що в нас багато роботи. Ти маєш зробити те й те, щоб досягти своєї цілі». Були моменти, коли мені просто опускалися руки. Ми стукали в одні двері, в другі, а вони перед тобою зачинялися. Продюсер каже: «Ей, дівчино, носа не опускай, вставай, побігла, в нас є всі шанси».
–Якими є Ваші сильні сторони?
У життя шоу-бізнесу я потрапила, будучи наївною, доброю, толерантною дівчинкою. Не можу сказати, що я кардинально змінилася – та наївність ще десь в мені є. Але столиця навчила мене говорити слово «ні», коли потрібно, показувати зуби і витягувати свої кігтики. Хоча, насправді я добрий «человєчєк». (усміхається). У нашому продюсерському центрі ми так жартуємо, коли кажемо про існування правила доброго і поганого поліцейського: інколи я їх жалію, а Славік – сварить, а деколи буває навпаки. Тому що в будь-якій справі має бути дисципліна.
–Чи змогли б Ви поступитися сім’єю заради кар’єри?
Думала над цим. Останні два роки я часто задумуюся над тим, що хочу сім’ю – гарну, здорову, з дітками. Я вважаю, що на жертви у будь-якому випадку йти не варто. Треба в голові скласти усі пазли: може бути сім’я, дитина, чоловік, – і все це збалансовано, що усі будуть задоволені. Якщо я відмовлюся від своєї кар’єри і цілковито піду в сім’ю, особисто я буду теж нещасливою без своєї роботи. І з іншого боку – без чоловіка, дітей я буду теж нещаслива, бо головна роль жінки бути мамою, коханою дружиною. Якось буду намагатися балансувати і знаходити оцю формулу правильного співвідношення щастя сімейного і щастя на роботі.
–Вам, очевидно, доводилося з багатьма публічними людьми спілкуватися. Хто Вас найбільше здивував?
Є одна співачка, від якої я просто шаленію, яка для мене є яскравим прикладом, як треба любити свою роботу і свою землю. Це українка, яка дуже довгий час жила в Канаді – Квітка Цісик. В батька була її касета і, будучи маленькою дівчинкою, я знала де треба перемотати, щоб була моя найулюбленіша пісня. За голос Квітки Цісик рекламна кампанія «Кока-кола» у 70-ті роки отримала Оскара. Будучи повністю англомовною, вона заплатила шалені гроші, для того, щоб з найкращим канадським симфонічним оркестром радіо і телебачення записати цілий диск українських пісень. Так вона хотіла віддати шану своїй землі.
–У Вашому репертуарі теж переважно українські пісні.
Хочу сказати, що музика не має мовних кордонів. В моєму репертуарі є англійські пісні, російська пісенька, польські пісні. Я не ставлю собі бар’єрних рамок, але я знаю, що у моєму виконанні українська пісня звучить найкраще. Я українська співачка, мене мама в дитинстві вчила говорити українською, співала українські колисанки, бабця вчила молитися українською.
–Хто ще вплинув на Ваше музичне становлення?
Основу заклав батько. Вдома у нас завжди була творча атмосфера, купа музикантів, митців, приходили батькові друзі – оперні співаки, були розкидані ноти і пісні. Батько в мене грає на кільканадцятьох інструментах. В нього не було не освоєного музичного інструменту. Друга вагома людина у моєму музичному житті – моя викладачка вокалу Леся Іллівна Салістра, яка виховала плеяду артистів. Вона показувала яскравий приклад, як треба жити, працювати. Пані Леся мені багато дала – постановку голосу. В неї була та радянська, справжня естрадна школа.
–Наталко, що Вас може захопити з головою?
Робота. Якщо нема роботи, у мене починається депресія. Мені дуже подобається розкручувати ідеї, втілювати їх у життя. Сам процес дуже захоплюючий. Він так затягує, що інколи не розумієш, що можеш у цьому погрузнути. Ще мене захоплює кінематограф, дуже подобається дивитися фільми, читати книги, щось таке, чого я не знаю. Подобається писати пісні – в тандемі, самій. Зараз знайшла багатьох хороших співавторів, з якими мені дуже комфортно працювати. Люблю писати музику.
–А що робите, коли нервуєте?
Багато їм. Це одразу видно по моїй фігурі. А ще я страшенний шопоголік. Я можу всі гроші до останньої копійки просадити на ті речі, які мені подобаються.
–Це як релакс…
Так, це додає якоїсь упевненості. Тепер, коли я готувалася до сольника, два місяці безвилазно сиділа у Львові, працювала. Я розуміла, що не встигаю десь побігти щось собі купити. Але, будучи справжньою жінкою, і страшенним шопоголіком, я побігла туди, де продають прикраси і купила собі малесеньку заколочку на волосся, і мені стало легше.
–Ви сама працюєте над власним іміджем?
Я завжди всюди пхаю свого носа, бо зрозуміла таку істину: «якщо ти себе любиш, собі подобаєшся, то можеш ті флюїди дарувати оточуючим і так тебе будуть сприймати». Є багато жінок, умовно кажучи, некрасивих, які володіють неймовірним шармом, бо мають внутрішню любов. Я маю багатьох дизайнерів, яких дуже люблю. Це українські дизайнери – Богуцька, Камєнская-Кононова, Назар Хіцяк, який зробив мені більшу частину костюмів з останньої колекції, в якій я була на сольному. Мальва пошила мені теж розкішне плаття. Адже сцена вимагає особливого вбрання – ти маєш бути яскрава, неповторна.
–Яка Ваша улюблена страва?
Я люблю страшенно сир і рибу. Люблю дотримуватися посту. Було таке, що навіть дотримувалася строгого посту. Я зрозуміла, що це один з найкращих способів повернути своє здоров'я. Це не ми придумали, це дано Богом. Щоправда, у перший тиждень посту ходила зла, голодна, бо не могла звикнути, а на другий тиждень зрозуміла, що у мене за спиною з'явилися крила. Я просто літала, ¬ настільки все залежало від харчування. Навчилася в певний момент відмовляти собі, якщо це потрібно для роботи. Коли готувалася до сольного, то теж з залу не виходила, мені робили страшенно болючі масажі, але я розуміла, що маю бути в тонусі. Люблю себе побалувати всілякими саунами, пілінгами, масками. В зв'язку з переїздами тіло інколи буває у такому стресовому стані, що це позначається на зовнішності. Як не крути, артист –¬ це обкладинка, яка продається. Такий шоу-бізнес.
–Виходячи з того, що ви у шоу-бізнесі вже давно, як вважаєте, молодим артистам туди пробитися непросто? Чи достатньо лише купи грошей?
У будь-якому випадку має бути, – не назву це талантом, бо є багато талановитих людей, ¬ – харизма. Ти можеш не так круто співати, достатньо на 40-45 відсотків мати голос, чисто інтонувати і мати якусь подачу. Ти можеш не виглядати супер-пупер, мати не той зріст і не таку вагу. Це все коригується. Вокал –¬ уроками вокалу, вага – ¬ працею в залах, зовнішність –¬ стилісти так попрацюють, що мама рідна не впізнає. Але якщо в тебе не буде внутрішнього наповнення, якщо не зможеш тримати зал і розуміти: “От пішла енергетика!”, ¬ нічого не вийде. Друге , – ¬ ти маєш вирізнятися, мати свою родзинку і це має бути справжньо. Не можна ніжній, красивій дівчині дати співати рок. Є ще модні тенденції, які з'являються:¬ сьогодні одне, завтра інше. Треба слідкувати за ними, але в жодному випадку не стати жертвою моди.
–Чи продовжуватимете свої благодійні акції для дітей з інтернатів?
Звичайно. Вчора мені зателефонував один політик і запропонував поїхати до діток з подарунками. Під час останньої акції діти з сиротинців пробувалися із зірками у тих професіях, про які вони мріють. У мене в студії була дівчинка Ліля, яка хоче стати співачкою, має дуже гарний тембр голосу. Ми пробували записуватися. Гарна була акція. Також ми стараємось їздити в районні центри, бо там дітки більше потребують найелементарніших речей ¬ шкарпеток, одягу, рушничків і т.п.
–Така в нас держава...
Нам треба дійти до такої ментальності, в основі якої буде розуміння того, що державу творимо ми. На жаль, поки що у нас переважає думка “моя хата скраю, я нічого не знаю”. Треба починати з себе.
–Як Ви, зазвичай, зустрічаєте Новий Рік і чим для Вас є Різдво?
Новий Рік для мене ¬ – це робоче свято. Я його святкую зі своїм колективом. Як правило, це відбувається на сцені. Завжди готуємо цікаву новорічну програму, спеціально пишемо пісні, продумуємо костюми. А Різдво ¬– це святе святих, це ¬ родина. Їдемо до бабусі, яка одна в мене. Ми збираємося всією великою родиною, розповідаємо про життя, накриваємо стіл, ходимо колядувати. Різдво зустрічаємо в кращих українських традиціях – тепло, родинно, душевно. В мене за спиною є два крила: одне ¬ продюсерський центр KARPARATION, а друге — це моя родина, які завжди підтримають, допоможуть. Завдяки цим двом крилам я і літаю.
–Дякую за розмову і бажаю досягати світової слави.

Розмовляла Галина Палажій