"Можу порівняти Ступку з Амвросієм Бучмою," - Богдан Козак

"У кінематографі я поставив би Богдана Ступку поряд з Іваном Миколайчуком — як двох найгеніальніших українських акторів, - каже народний артист України Богдан Козак, 71 рік.

У театрі це так званий "шекспірівський" тип. Можу порівняти його з Йосипом Гірняком, Мар'яном Крушельницьким, Амвросієм Бучмою — вихованцями Леся Курбаса. Зрештою, Ступка закінчив театральну студію під керівництвом Бориса Тягна, який навчався у курбасівському "Березілі". Сам був з мистецької родини — його батько грав в театрі, а дядько співав в опері. Роботи Богдана у театрі, зафіксовані на плівці, будуть прекрасною хрестоматією для майбутніх акторів".

Козак працював з Богданом Ступкою у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької з 1961 року. Перша його роль — Дон Хуан з п'єси Кальдерона "З коханням не жартують" — була спільною з Богданом Сильвестровичем. Ділили одну гримерку.

"У Ступки на робочому місці завжди був порядок, - згадує. - Костюм акуратно складав на стільці. Жодних картин чи іконок в гримерці не мав — це ж радянські часи. Пам'ятаю, на Пасху театр завжди працював. Незалежно, чи були люди в залі, давали дві вистави — казочку і вечірню. Тож мусили весь день бути на роботі. Звісно, зносили паски, випивку. Якось директор театру заходить до гримерки — а там накритий стіл, сидять актори. Той за голову: "Що це таке?" А Богдан Ступка без вагань: "День народження в Козака". Директор секунду подумав — він же добре знав, що мій день народження зовсім іншого дня. А тоді: "Вітаю, вітаю. Прошу налити і мені".

1978 року Богдан Ступка переїхав до Києва.

"На те були і політичні причини, - каже Богдан Миколайович. - Тоді львівський театр був на висоті, кожні два роки їздив на гастролі в Москву. Столиці це не подобалося, тож вирішили запросити художнього керівника "заньківчан" Сергія Данченка до театру імені Івана Франка. Той поставив умову — візьме з собою кількох акторів. Пам'ятаю збори колективу, коли вони від'їжджали. Богдан Ступка пожартував: "Якщо мені там не сподобається, повернуся до Львова". Хоча знав, що в нашому театрі є традиція — коли актор відходить, його назад не приймають. Не робили винятків навіть для народних артистів Радянського Союзу".