Олег Скрипка про Голос, Країну, мандри і президентство!
В ексклюзивному інтерв'ю музичному порталу Navsi100.com лідер гурту "Воплі Відоплясова" і зірковий тренер проектів "Голос країни" і "Голос. Діти" Олег Скрипка відкрив секрети українських телевізійних шоу, розказав про свій фестиваль "Країна мрій", подорожі, політику та багато іншого цікавого про своє життя.
- Пане Олеже, перш за все вітаємо вас з перемогою вашої підопічної Ані Ткач у телепроекті «Голос. Діти». Скажіть, будь ласка, чи плануєте в майбутньому якось допомагати цій дівчинці та іншим учасниками проекту?
- Дякую. Можу сказати, що одразу після закінчення проекту, на Різдво, всі мої підопічні були на сцені зимової «Країни мрій», а на Маланку я разом з трьома дівчатами-фіналістами щедрував в ефірі 1+1. Безумовно, в голові рояться ідеї та думки щодо інших цікавих проектів, бо всі діти дуже талановиті, слухняні і пластичні, і з ними потрібно продовжувати працювати. Дуже хотілося б узяти і показати цих прекрасних дітей на всіх концертних майданчиках країни, можливо, навіть поїхати з ними закордон. У мене взагалі виникла ідея створити якийсь мюзикл чи шоу-ревю під назвою «Діти», але я не зможу реалізувати такий проект сам. Скажу відверто, я можу скласти сценарій, можу підібрати репертуар, можу працювати з дітьми, але потрібно розуміти, що шоу «Голос. Діти» - це великий продакшн, який базується на можливостях великого телеканалу. У мене таких можливостей немає. Але якщо в мене будуть серйозні партнери, то я обов’язково візьмусь за такий проект. Також варто було б попрацювати і з учасниками дорослого «Голосу», тому що я спостерігаю за тим, як вони будують свою кар’єру і бачу, що їм зараз відверто не вистачає того ресурсу, який був наданий цим проектом. Але головне, що у них є бажання працювати, а якщо є бажання, то обов’язково з’являться можливості для реалізації творчих ідей.
- Ви як людина, яка працювала тренером і в дорослому, і у дитячому «Голосі», напевно відчули, що останній проект був більш жорсткішим, тобто глядачі дуже неоднозначно реагували на всі перипетії, які відбувались практично у кожній програмі. Чи змінилось після цього ваше ставлення до талант-шоу і чи підтримали б ви участь когось зі своїх власних дітей у проекті на кшталт «Голосу. Діти»?
- Це питання можна узагальнити. Світ відкриває нові можливості, стає більш різноманітним і водночас більш жорстоким і цинічним. Ясна річ, що люди це відчувають, тим паче люди мистецтва. Всі ми відчуваємо, що світ несправедливий і жорстокий. З іншого боку, я би брав участь в таких проектах. Хоча спочатку, мені, як рокеру, було важко це все сприймати, аж доки я сам не потрапив в якості учасника в телевізійне шоу (ред.: у 2007 році Олег Скрипка виявив неабиякі хореографічні здібності і здобув друге місце у проекті «Танці з зірками 2»). Мені цей механізм не дуже до душі, але всі люди різні – є такі, яким дуже важко, такі, які дуже м’яко програють і, навпаки, м’яко виграють. Наприклад, Аня Ткач з «Голосу. Діти»: вона дитина з небесних сфер, на неї дивишся і не усвідомлюєш, чи вона розуміє, що виграла грандіозне вокальне шоу і тепер є найкращою маленькою співачкою в країні. Вона це так легко пройшла і я думаю, вона б так само легко змогла програти, якби це, не дай Бог, сталося. Я дійшов до такого висновку, що це все і є життя і саме воно готує такі випробовування, тому я готував дітей психологічно і морально з самого початку шоу. Розумієте, це не примус, брати участь чи не брати - потрібно вирішувати тільки самій дитині та її батькам. Ось у мене є хороші знайомі діти, вони ще зовсім малі, але дуже гарно співають, от я їх запитую: «Чому ви не пішли на «Голос. Діти»?, а вони мені відповідають: «Ми не хочемо цих змагань, ми краще так будемо співати». Тобто у своєму віці вони самі прийняли таке рішення. Воно їхнє. Діти, в цьому плані, більш дорослі, ніж батьки. Я не бачив жодної дитини, принаймні у моїй команді, яка несвідомо прийшла на цей проект, і яка потім працювала не до кінця. Зізнаюсь, у дорослому «Голосі» були такі, що йшли до кінця, а були такі, які зациклювались на якихось своїх комплексах… А от всі діти були справжніми бійцями! Можливо, їх ще не так «обтесало» життя і в них немає ніяких комплексів. Взагалі, я схиляюсь до думки, що нове покоління наших дітей – набагато сильніші, ніж ми.
- Як ви прокоментуєте поведінку ваших колег-тренерів, а саме конкуренцію Світлани Лободи і Тіни Кароль на дитячому талант-шоу?
- По-перше, вони дівчата, а по-друге, вони самі є конкурентками. Мені було легше, тому що я їм не конкурент, я – рок-музикант. Хоча у другому сезоні «Голосу країни» у мене з Діаною Арбеніною теж були, щоправда, не такі гострі, конфлікти. Між нами постійно виникали латентні ситуації і, незважаючи на те, що я поводив себе м’яко стосовно неї, на екрані це все одно виглядало як конфлікт. Арбеніна – взагалі досить агресивна людина, до того ж вона росіянка, можливо саме тому з її боку лунали деякі неприємні слова. Безумовно, я не проти конкуренції між тренерами, але все залежить від того, наскільки людина вміє володіти собою. Ось в наступному «Голосі» знову буде два конкуренти: я і Славко Вакарчук. Мені вже самому цікаво, як будуть розгортатися події, бо ми зі Славком є конкурентами, і ми точно будемо битися за одних і тих самих виконавців. Хоча лише від нас обох залежить, наскільки мудро і толерантно ми будемо поводитися в тій чи іншій ситуації. Впевнений, ми дійдемо згоди: він трішки молодший – я старший… Я - за шляхетну конкуренцію!
- Як так відбулося, що канал 1+1 почав українізувати проект «Голос країни»?
- Українізація відбувається автоматично, тому що Україна і «Голос країни» - це слова-синоніми. Але в країні існує проблема – українці постійно думають, що хтось кращий, ніж вони, десь краще, ніж у нас… Саме тому продюсери всіх без винятку проектів намагаються притягнути на наше телебачення «приїжджих» ведучих і зірок, наповнити ефір іноземним матеріалом і т.п. Якщо ви пам’ятаєте, в фінал другого сезону «Голосу» пройшли тільки україномовні виконавці, тому що країна голосує за україномовних, за своїх і своє. Є результати смс-голосування: як тільки в ефірі українська пісня, то голосування відразу високі, і канал це збагнув. Але якщо тоді я ставив їм умову, що у моїх учасників будуть переважно українські пісні, і продюсери погоджувались тільки тому, щоб якось урізноманітнити музичне наповнення ефірів, то на дитячому проекті ситуація змінилась докорінно. Продюсери помітили, що мої діти постійно виграють за рахунок репертуару, тобто як тільки в ефірі звучить українська пісня, глядачі починають шалено голосувати, а коли вони співають на будь-якій іншій мові, то набирають значно менше голосів. Дійшло до того, що в фіналі сам канал попросив мене перекласти на українську мову французьку пісню. Так, глядачі почули цю композицію на двох мовах і це просто «накрило» всіх, бо люди сприйняли її як свою і в двох іпостасях: фірмовій і в той же ж час українською мовою. Мені цікаво, наскільки в майбутньому українізується репертуар «Голосу», але те, що канал прийняв рішення українізувати сам проект – це факт. В третьому сезоні всі тренери будуть з України.
- Зараз давайте перейдемо до того, що асоціюється тільки з вами – до «Країни мрій». Кого з іноземних виконавців ви плануєте запросити на цьогорічний літній фестиваль?
- Чесно зізнаюся, про іноземних виконавців ми ще не думали. Але у нас є «банк даних» з різними артистами, який постійно поповнюється. Саме з цього переліку ми обираємо тих, кого би хотіли бачити на «Країні мрій» і запрошуємо їх на фестиваль. За форматом – ми ніколи не повторюємо артистів, але якщо один і той самий артист приїжджає вдруге, то він пропонує нову програму. Хоча цього року відбуватиметься десята, ювілейна, «Країна мрій» і спочатку я думав, що ми зробимо її «The best of…», тобто привеземо найкращих артистів, які виступали на фестивалі протягом десяти років. Але це потребує більшого масштабу, до якого ми поки що не готові, тому будемо проводити такий самий фестиваль і будемо запрошувати лише нових виконавців.
У мене є дуже багато цікавих ідей. Наприклад, у Харкові є такий колектив «Сенсей», я їм зробив пропозицію спеціально для фестивалю створити спільний проект з кримсько-татарським оркестром, вони погодилися і вже працюють над цим. Ще я розмовляв з гуртом «Бумбокс» і вони теж погодилися зробити щось цікаве для «Країни мрій». Якщо все буде «гуд», то ми побачимо «Бумбокс» в етнічному розливі! Взагалі, я хочу похизуватися тим, що я спонукав декількох українських артистів на етнічні проекти, які потім дуже позитивно «вистрелили». Це і хлопці з «Тартака», які зробили прекрасний проект з гуртом «Гуляйгород», досі гастролюють з ним і навіть випустили спільний альбом. Це і колись англомовні Mad Heads, які повністю перекваліфікувалися на українську мову і зробили етнічну музику своєю фішкою. Завдяки цьому вони стали популярними і зараз успішно їздять з концертами в Канаду, Америку і т.д. Також прекрасний проект в минулому році зробили ТНМК з ансамблем «Веселі вуйки». А ще у нас був міжнародний проект – на одному з фестивалів «Країна мрій» наші друзі з Франції – гурт Red Сardell – познайомилися з гуртом «Гуртоправці», після чого вони зробили спільний проект, повернулися з ним до нас на фестиваль і навіть проїхалися з серйозним туром по Франції.
Що стосується зимової «Країни мрій», то вже другий сезон ми масово колядуємо. Цього року встановлено абсолютний рекорд – більше трьох тисяч людей одночасно заспівали коляду. Я навіть жартома заявляю, що кінець світу не стався, тому що ми заспівали правильну і цілющу коляду, ми, скажімо так, очистили світ від інформаційного бруду (сміється) і сміливо йдемо вперед.
Я хочу наголосити, що фестиваль бере цілющо-культурний напрямок, тобто всі, хто відвідує «Країну мрій», всі хто співає народні пісні, одягає народні строї і вживає традиційну їжу, спілкується і знається на наших традиціях, всі вони наче очищуються і лікуються духом. Мені би дуже хотілося приєднати до «Країни мрій» людей, які займаються духовними практиками (йога, гуни), щоб вони проводили свої невеличкі майстер-класи. Такі фестивалі вже існують в світі, але от таких, де би було глобальне поєднання музики, етніки, кулінарії, духу, танців - всього, що максимально дає душі і серцю радість - немає. Саме такий лікувальний напрямок я хочу започаткувати на цьогорічній ювілейній «Країні мрій».
- Чому ви відмовились від ідеї запрошувати одних і тих самих виконавців вдруге? Наприклад, на минулорічному фестивалі відвідувачам дуже запам’ятався виступ “Orkiestra Świętego Mikołaja”. Невже цей колектив більше не завітає на ваш фестиваль?
- Я повторюю, єдиною можливістю для артиста бути вдруге присутнім на «Країні мрій» є нова програма або виступ на ювілейному фестивалі «The best of…», який можливо буде проводитися через 5 років. На мою думку, фестиваль «Країна мрій» саме цим і відрізняється від інших фестивалів, які, як правило, є такими «міжсобойчиками»: зустрілись, познайомились і після того там виступають приблизно одні і ті ж самі виконавці. «Країна мрій» – це фестиваль, який ламає стереотипи. Люди звикають і потім, не знаючи виконавців, які приїхали, починають запитувати: «А чому немає «Гайдамаків», «Zdob şi Zdub», Фоми..?» А тому, що завжди треба йти вперед. Люди спочатку бояться це робити, але потім, коли вони вперше чують розкішних артистів - це і є спалахом радості. Не йти вперед – це йти назад! Тільки так ми зможемо вижити і тільки так люди зможуть стати кращими, розумнішими і сильнішими, адже в світі так багато гарної музики, а ми бачимо тільки кілька відсотків цієї краси… Ми дивимось по телевізору кліпи одних і тих самих виконавців і ми цю «жуйку» постійно жуємо. А коли ми користуємось одним і тим самим продуктом, ми отруюємо свій організм, ми деградуємо. Але завжди можна зробити свій вибір на користь найкращих творчих продуктів, важливо – не стояти на місці. Звичайно, людей завжди важко заманити на нові імена, але робити, як усі інші – нецікаво, тому «Країна мрій» така прогресивна!
- Олеже, чи плануєте ви в найближчому майбутньому заспівати з якимось етноколективом?
- В мене вже є свій етнічний проект. На першій «Країні мрій» я започаткував проект «Олег Скрипка і Лє Ґранд Оркестр», з яким я робив і продовжую робити вечорниці, свята Маланки і т.д. Також я грав етнічну програму з оркестром «Либідь» і у мене є джазовий проект Джаз-кабаре «Забава». Що стосується дуету, то мені було б цікаво зробити щось подібне з якимось виконавцем чи групою з Франції або з Сербії.
- Де зараз частіше гастролює група «Воплі Відоплясова» і коли відбудуться найближчі концерти?
- Ми зараз готуємо новий альбом, тому концертів небагато. Десь восени у нас розпочнеться концертний тур, в рамках якого ми представимо нову програму. Востаннє ми виступали на Новий Рік на Майдані Незалежності, а трохи раніше – в одному зі столичних клубів презентували нашу акустичну програму. Надіюсь, в травні 2013 року відбудеться фестиваль «Рок Січ», на якому «ВВ» планує представити свою «важку» програму і разом з шанувальниками рок-музики «качнути» Труханів острів.
- Коли ви востаннє подорожували, в яких країнах бували і що найбільше вразило?
- Востаннє закордоном я був в Голландії. До того я об’їздив, здавалося б, всю Європу, але саме в Голландії чомусь не був. Мене дуже вразила ця країна - це країна свободи! Хоча соціум нам нав’язав, що вживання легких наркотиків чи будь-яка інша свобода самовиявлення приводить до безладу, хаосу і тому подібне. А тут, ти приїжджаєш в Амстердам і в тебе все перевертається, тому що там, незважаючи на величезну кількість цих кофешопів, абсолютний порядок і чистота, немає «бомжів» і такої кількості поліції як, скажімо, в Швейцарії, Франції чи Англії. Це дуже корисно для того, аби зрозуміти, що можна робити в житті, а чого не можна. Така атмосфера відкритості, щирості та свободи вгамовує бойовий дух навіть великої кількості туристів, які їдуть туди за пригодами.
З усіх європейських країн, які я відвідував раніше, мені найбільше до вподоби країни Скандинавії. По-перше, це найуспішніші і найбагатші країни Європи, де поєднується модерн і традиційність, а люди дуже спокійні, відкриті і щирі. У них немає ніякої напруги, можливо саме тому в цих країнах спостерігається справжній бебі-бум, часто народжуються двійні-трійні (сміється). На Сході мені дуже сподобалась Японія. Я не знаю в чому справа, але коли ти спілкуєшся з японцями, то виникає відчуття душевної спорідненості. Вони дуже класні і порядні люди, з ними можна піти в розвідку. Ще в них є дуже цікава фішка - от вони дають тобі такий аванс довіри, але якщо ти не виправдовуєш їхніх сподівань, вони закриваються для тебе назавжди.
- В 2009 році група активістів пропонувала висунути вас кандидатом в Президенти України. Чому ви відмовились, адже так багато людей люблять і цінують вашу творчість, і точно були б готові підтримати вас на виборах?
- Ця ідея висунення в Президенти – це авантюра… Кожна людина, коли щось робить, то завжди має якусь мету. Так відбувається в усіх людей, в тому числі і в політиків, і в артистів. У всіх нас є одна конкретна мета – зробити світ кращим, але методи у нас різні. От і в мене ці методи різні. Я для цього використовую свої пісні, свій фестиваль і вважаю, що цей механізм набагато сильніший і ефективніший, ніж, наприклад, піти у Верховну Раду і почати там рвати пельку, бити один одному морди і намагатися писати закони, які і так нічого не змінять на краще. Є три сорти людей, які йдуть у владу: перший (таких більшість) – люди, які конкретно люблять владу і саме відчуття влади дає їм насолоду; другий – це бізнес-проект, за допомогою якого люди лобіюють свої бізнес інтереси задля подальшого збагачення; і третій – люди-романтики, які хочуть врятувати світ, при цьому просто протираючи штани. При чому, романтики є найбільш безнадійними, тому що коли ти потрапляєш в це кубло, тобі треба або конкретно займатися бізнесом, або конкретно воювати проти цього, що є мало реальним на сьогоднішній день. Можливо, через 10 років буде така влада, яка зможе притягувати таких людей як я, і я з задоволенням буду працювати у ній. Можливо, замість депутатів будуть волхви, візири… А взагалі, дуже погано, що люди так вороже ставляться до влади. Адже насправді як ти ставишся до країни і до людей, так само ти ставишся до самого себе. Це не проблема країни – це твоя проблема. І ставлення людей до влади, до безперспективності нашої країни, недовіра до молоді чи навіть до музики - це все внутрішні проблеми людей. Просто потрібно вгамувати цю внутрішню війну в самому собі і перетворювати цей світ на краще. Я приведу дуже простий приклад: я повернувся з Франції і жив у звичайному «жеківському» будинку, де постійно були поламані двері, запльовані сходи, спали «бомжі»… і це при тому, що будинок знаходився в гарному районі столиці. Я вирішив не збирати ніяких підписів, сам пішов у ЖЕК і запитав, який бюджет потрібний для того, щоб поставити новий замок, пофарбувати стіни, зробити під’їзд нормальним? Мені все порахували, але сказали, що навіть такого смішного бюджету у них немає. Тоді я оформив цю суму як офіційний внесок і за ці гроші вони все швиденько зробили. З 10 під’їздів в будинку мій був найкращим і всі сусіди ходили дивувалися, як це так.
І таких простих речей дуже багато. Звичайно, можна все валити на когось, але потрібно щось і самому робити. Те саме і в політиці, ми ще не знаємо, що саме хоче зробити чиновник, а вже вороже до цього ставимось. Наприклад, Андріївський узвіз, довкола якого йде багато суперечок, але по факту - його ж відремонтували! До того найкраща вулиця Києва стояла занедбаною. Гарно - не гарно, та бруківка - не та бруківка, той колір - не той колір, дві будівлі знесли - не знесли, але ж відремонтували? І треба визнати що це добре, бо якщо людина щось робить, то навіть за її активність вже потрібно проявити якусь шану. Повага до інших людей починається з поваги до себе.
- Чи вірите ви в силу думки і в те, що думкою можна змінити все? Або якщо довго про щось мріяти чи думати, то воно обов’язково збудеться? І чи траплялися такі випадки у вашому житті?
- Зараз дуже модно говорити про силу думки. Це знаєте, як в одному анекдоті, де чоловік постійно молився Богу: «Я хочу квартиру, машину, дружину…» і при цьому постійно лежав на дивані. Але він молився так сильно-сильно, що в один день почалася гроза і у кватирку заглянув Бог і каже: «Ну ти хоча б лотерею купи чи зроби щось? Я готовий тобі допомогти, але поворушись з дивану!» (сміється). От в Біблії написано, що спочатку було слово, хоча я думаю, що це просто не зовсім правильно переклали, бо спочатку була ідея Бога щось створити. Тобто спочатку в тебе є якась загальна несформована ідея, потім ти її конкретизуєш, прописуєш, потім це називається технологією маленьких кроків, які вже ведуть тебе до реалізації свого великого плану. Ти поступово йдеш вгору, дивишся під ноги, переступаєш камінці і так до самого верху, але коли б ти глянув на неї одразу, ти б її злякався. Тому не треба дивитися на гору, треба дивитися під ноги. От це і є силою думки. Тому що багато людей починають сильно про щось мріяти, а потім це не працює, вони в розпачі і т.д. Потрібно мріяти про конкретні речі, які тобі насправді потрібні і зроблять тебе щасливим. Ось в мене один знайомий дуже мріяв стати «козирним»: заробити багато грошей, мати дівчат, будинок… Але коли він всього цього досяг, то сидів сам в своєму дорогому будинку і пиячив, доки його не врятували. Здавалося б, він досяг чого хотів, але це не принесло йому щастя. Насправді, мені здається людям для щастя потрібно зовсім небагато. Наприклад, у Франції звичайний чоловік може піти після роботи в бар, замовити собі бокал вина і весь вечір проговорити про життя зі своїм сусідом, при цьому він є абсолютно щасливою людиною в житті. От моє особисте щастя – це зробити фестиваль, реалізувати свої ідеї, створити комфортний рай в якомусь локальному просторі… і неважливо, чи це будуть вечорниці в маленькому клубі, чи фестиваль «Країна мрій» на декількох гектарах. Я створив рай на землі, я реально як творець – от це і є метою мого життя. Ясна річ, я б хотів зробити цей фестиваль більш масштабним і мені для цього потрібні і гроші, і популярність, але це все - інструменти реалізації моїх планів. Адже, коли я відвідую «Країну мрій», я є абсолютно щасливою людиною. Я бачу перспективу і бачу, як я можу розвиватися.
- Пане Олеже, перш за все вітаємо вас з перемогою вашої підопічної Ані Ткач у телепроекті «Голос. Діти». Скажіть, будь ласка, чи плануєте в майбутньому якось допомагати цій дівчинці та іншим учасниками проекту?
- Дякую. Можу сказати, що одразу після закінчення проекту, на Різдво, всі мої підопічні були на сцені зимової «Країни мрій», а на Маланку я разом з трьома дівчатами-фіналістами щедрував в ефірі 1+1. Безумовно, в голові рояться ідеї та думки щодо інших цікавих проектів, бо всі діти дуже талановиті, слухняні і пластичні, і з ними потрібно продовжувати працювати. Дуже хотілося б узяти і показати цих прекрасних дітей на всіх концертних майданчиках країни, можливо, навіть поїхати з ними закордон. У мене взагалі виникла ідея створити якийсь мюзикл чи шоу-ревю під назвою «Діти», але я не зможу реалізувати такий проект сам. Скажу відверто, я можу скласти сценарій, можу підібрати репертуар, можу працювати з дітьми, але потрібно розуміти, що шоу «Голос. Діти» - це великий продакшн, який базується на можливостях великого телеканалу. У мене таких можливостей немає. Але якщо в мене будуть серйозні партнери, то я обов’язково візьмусь за такий проект. Також варто було б попрацювати і з учасниками дорослого «Голосу», тому що я спостерігаю за тим, як вони будують свою кар’єру і бачу, що їм зараз відверто не вистачає того ресурсу, який був наданий цим проектом. Але головне, що у них є бажання працювати, а якщо є бажання, то обов’язково з’являться можливості для реалізації творчих ідей.
- Ви як людина, яка працювала тренером і в дорослому, і у дитячому «Голосі», напевно відчули, що останній проект був більш жорсткішим, тобто глядачі дуже неоднозначно реагували на всі перипетії, які відбувались практично у кожній програмі. Чи змінилось після цього ваше ставлення до талант-шоу і чи підтримали б ви участь когось зі своїх власних дітей у проекті на кшталт «Голосу. Діти»?
- Це питання можна узагальнити. Світ відкриває нові можливості, стає більш різноманітним і водночас більш жорстоким і цинічним. Ясна річ, що люди це відчувають, тим паче люди мистецтва. Всі ми відчуваємо, що світ несправедливий і жорстокий. З іншого боку, я би брав участь в таких проектах. Хоча спочатку, мені, як рокеру, було важко це все сприймати, аж доки я сам не потрапив в якості учасника в телевізійне шоу (ред.: у 2007 році Олег Скрипка виявив неабиякі хореографічні здібності і здобув друге місце у проекті «Танці з зірками 2»). Мені цей механізм не дуже до душі, але всі люди різні – є такі, яким дуже важко, такі, які дуже м’яко програють і, навпаки, м’яко виграють. Наприклад, Аня Ткач з «Голосу. Діти»: вона дитина з небесних сфер, на неї дивишся і не усвідомлюєш, чи вона розуміє, що виграла грандіозне вокальне шоу і тепер є найкращою маленькою співачкою в країні. Вона це так легко пройшла і я думаю, вона б так само легко змогла програти, якби це, не дай Бог, сталося. Я дійшов до такого висновку, що це все і є життя і саме воно готує такі випробовування, тому я готував дітей психологічно і морально з самого початку шоу. Розумієте, це не примус, брати участь чи не брати - потрібно вирішувати тільки самій дитині та її батькам. Ось у мене є хороші знайомі діти, вони ще зовсім малі, але дуже гарно співають, от я їх запитую: «Чому ви не пішли на «Голос. Діти»?, а вони мені відповідають: «Ми не хочемо цих змагань, ми краще так будемо співати». Тобто у своєму віці вони самі прийняли таке рішення. Воно їхнє. Діти, в цьому плані, більш дорослі, ніж батьки. Я не бачив жодної дитини, принаймні у моїй команді, яка несвідомо прийшла на цей проект, і яка потім працювала не до кінця. Зізнаюсь, у дорослому «Голосі» були такі, що йшли до кінця, а були такі, які зациклювались на якихось своїх комплексах… А от всі діти були справжніми бійцями! Можливо, їх ще не так «обтесало» життя і в них немає ніяких комплексів. Взагалі, я схиляюсь до думки, що нове покоління наших дітей – набагато сильніші, ніж ми.
- Як ви прокоментуєте поведінку ваших колег-тренерів, а саме конкуренцію Світлани Лободи і Тіни Кароль на дитячому талант-шоу?
- По-перше, вони дівчата, а по-друге, вони самі є конкурентками. Мені було легше, тому що я їм не конкурент, я – рок-музикант. Хоча у другому сезоні «Голосу країни» у мене з Діаною Арбеніною теж були, щоправда, не такі гострі, конфлікти. Між нами постійно виникали латентні ситуації і, незважаючи на те, що я поводив себе м’яко стосовно неї, на екрані це все одно виглядало як конфлікт. Арбеніна – взагалі досить агресивна людина, до того ж вона росіянка, можливо саме тому з її боку лунали деякі неприємні слова. Безумовно, я не проти конкуренції між тренерами, але все залежить від того, наскільки людина вміє володіти собою. Ось в наступному «Голосі» знову буде два конкуренти: я і Славко Вакарчук. Мені вже самому цікаво, як будуть розгортатися події, бо ми зі Славком є конкурентами, і ми точно будемо битися за одних і тих самих виконавців. Хоча лише від нас обох залежить, наскільки мудро і толерантно ми будемо поводитися в тій чи іншій ситуації. Впевнений, ми дійдемо згоди: він трішки молодший – я старший… Я - за шляхетну конкуренцію!
- Як так відбулося, що канал 1+1 почав українізувати проект «Голос країни»?
- Українізація відбувається автоматично, тому що Україна і «Голос країни» - це слова-синоніми. Але в країні існує проблема – українці постійно думають, що хтось кращий, ніж вони, десь краще, ніж у нас… Саме тому продюсери всіх без винятку проектів намагаються притягнути на наше телебачення «приїжджих» ведучих і зірок, наповнити ефір іноземним матеріалом і т.п. Якщо ви пам’ятаєте, в фінал другого сезону «Голосу» пройшли тільки україномовні виконавці, тому що країна голосує за україномовних, за своїх і своє. Є результати смс-голосування: як тільки в ефірі українська пісня, то голосування відразу високі, і канал це збагнув. Але якщо тоді я ставив їм умову, що у моїх учасників будуть переважно українські пісні, і продюсери погоджувались тільки тому, щоб якось урізноманітнити музичне наповнення ефірів, то на дитячому проекті ситуація змінилась докорінно. Продюсери помітили, що мої діти постійно виграють за рахунок репертуару, тобто як тільки в ефірі звучить українська пісня, глядачі починають шалено голосувати, а коли вони співають на будь-якій іншій мові, то набирають значно менше голосів. Дійшло до того, що в фіналі сам канал попросив мене перекласти на українську мову французьку пісню. Так, глядачі почули цю композицію на двох мовах і це просто «накрило» всіх, бо люди сприйняли її як свою і в двох іпостасях: фірмовій і в той же ж час українською мовою. Мені цікаво, наскільки в майбутньому українізується репертуар «Голосу», але те, що канал прийняв рішення українізувати сам проект – це факт. В третьому сезоні всі тренери будуть з України.
- Зараз давайте перейдемо до того, що асоціюється тільки з вами – до «Країни мрій». Кого з іноземних виконавців ви плануєте запросити на цьогорічний літній фестиваль?
- Чесно зізнаюся, про іноземних виконавців ми ще не думали. Але у нас є «банк даних» з різними артистами, який постійно поповнюється. Саме з цього переліку ми обираємо тих, кого би хотіли бачити на «Країні мрій» і запрошуємо їх на фестиваль. За форматом – ми ніколи не повторюємо артистів, але якщо один і той самий артист приїжджає вдруге, то він пропонує нову програму. Хоча цього року відбуватиметься десята, ювілейна, «Країна мрій» і спочатку я думав, що ми зробимо її «The best of…», тобто привеземо найкращих артистів, які виступали на фестивалі протягом десяти років. Але це потребує більшого масштабу, до якого ми поки що не готові, тому будемо проводити такий самий фестиваль і будемо запрошувати лише нових виконавців.
У мене є дуже багато цікавих ідей. Наприклад, у Харкові є такий колектив «Сенсей», я їм зробив пропозицію спеціально для фестивалю створити спільний проект з кримсько-татарським оркестром, вони погодилися і вже працюють над цим. Ще я розмовляв з гуртом «Бумбокс» і вони теж погодилися зробити щось цікаве для «Країни мрій». Якщо все буде «гуд», то ми побачимо «Бумбокс» в етнічному розливі! Взагалі, я хочу похизуватися тим, що я спонукав декількох українських артистів на етнічні проекти, які потім дуже позитивно «вистрелили». Це і хлопці з «Тартака», які зробили прекрасний проект з гуртом «Гуляйгород», досі гастролюють з ним і навіть випустили спільний альбом. Це і колись англомовні Mad Heads, які повністю перекваліфікувалися на українську мову і зробили етнічну музику своєю фішкою. Завдяки цьому вони стали популярними і зараз успішно їздять з концертами в Канаду, Америку і т.д. Також прекрасний проект в минулому році зробили ТНМК з ансамблем «Веселі вуйки». А ще у нас був міжнародний проект – на одному з фестивалів «Країна мрій» наші друзі з Франції – гурт Red Сardell – познайомилися з гуртом «Гуртоправці», після чого вони зробили спільний проект, повернулися з ним до нас на фестиваль і навіть проїхалися з серйозним туром по Франції.
Що стосується зимової «Країни мрій», то вже другий сезон ми масово колядуємо. Цього року встановлено абсолютний рекорд – більше трьох тисяч людей одночасно заспівали коляду. Я навіть жартома заявляю, що кінець світу не стався, тому що ми заспівали правильну і цілющу коляду, ми, скажімо так, очистили світ від інформаційного бруду (сміється) і сміливо йдемо вперед.
Я хочу наголосити, що фестиваль бере цілющо-культурний напрямок, тобто всі, хто відвідує «Країну мрій», всі хто співає народні пісні, одягає народні строї і вживає традиційну їжу, спілкується і знається на наших традиціях, всі вони наче очищуються і лікуються духом. Мені би дуже хотілося приєднати до «Країни мрій» людей, які займаються духовними практиками (йога, гуни), щоб вони проводили свої невеличкі майстер-класи. Такі фестивалі вже існують в світі, але от таких, де би було глобальне поєднання музики, етніки, кулінарії, духу, танців - всього, що максимально дає душі і серцю радість - немає. Саме такий лікувальний напрямок я хочу започаткувати на цьогорічній ювілейній «Країні мрій».
- Чому ви відмовились від ідеї запрошувати одних і тих самих виконавців вдруге? Наприклад, на минулорічному фестивалі відвідувачам дуже запам’ятався виступ “Orkiestra Świętego Mikołaja”. Невже цей колектив більше не завітає на ваш фестиваль?
- Я повторюю, єдиною можливістю для артиста бути вдруге присутнім на «Країні мрій» є нова програма або виступ на ювілейному фестивалі «The best of…», який можливо буде проводитися через 5 років. На мою думку, фестиваль «Країна мрій» саме цим і відрізняється від інших фестивалів, які, як правило, є такими «міжсобойчиками»: зустрілись, познайомились і після того там виступають приблизно одні і ті ж самі виконавці. «Країна мрій» – це фестиваль, який ламає стереотипи. Люди звикають і потім, не знаючи виконавців, які приїхали, починають запитувати: «А чому немає «Гайдамаків», «Zdob şi Zdub», Фоми..?» А тому, що завжди треба йти вперед. Люди спочатку бояться це робити, але потім, коли вони вперше чують розкішних артистів - це і є спалахом радості. Не йти вперед – це йти назад! Тільки так ми зможемо вижити і тільки так люди зможуть стати кращими, розумнішими і сильнішими, адже в світі так багато гарної музики, а ми бачимо тільки кілька відсотків цієї краси… Ми дивимось по телевізору кліпи одних і тих самих виконавців і ми цю «жуйку» постійно жуємо. А коли ми користуємось одним і тим самим продуктом, ми отруюємо свій організм, ми деградуємо. Але завжди можна зробити свій вибір на користь найкращих творчих продуктів, важливо – не стояти на місці. Звичайно, людей завжди важко заманити на нові імена, але робити, як усі інші – нецікаво, тому «Країна мрій» така прогресивна!
- Олеже, чи плануєте ви в найближчому майбутньому заспівати з якимось етноколективом?
- В мене вже є свій етнічний проект. На першій «Країні мрій» я започаткував проект «Олег Скрипка і Лє Ґранд Оркестр», з яким я робив і продовжую робити вечорниці, свята Маланки і т.д. Також я грав етнічну програму з оркестром «Либідь» і у мене є джазовий проект Джаз-кабаре «Забава». Що стосується дуету, то мені було б цікаво зробити щось подібне з якимось виконавцем чи групою з Франції або з Сербії.
- Де зараз частіше гастролює група «Воплі Відоплясова» і коли відбудуться найближчі концерти?
- Ми зараз готуємо новий альбом, тому концертів небагато. Десь восени у нас розпочнеться концертний тур, в рамках якого ми представимо нову програму. Востаннє ми виступали на Новий Рік на Майдані Незалежності, а трохи раніше – в одному зі столичних клубів презентували нашу акустичну програму. Надіюсь, в травні 2013 року відбудеться фестиваль «Рок Січ», на якому «ВВ» планує представити свою «важку» програму і разом з шанувальниками рок-музики «качнути» Труханів острів.
- Коли ви востаннє подорожували, в яких країнах бували і що найбільше вразило?
- Востаннє закордоном я був в Голландії. До того я об’їздив, здавалося б, всю Європу, але саме в Голландії чомусь не був. Мене дуже вразила ця країна - це країна свободи! Хоча соціум нам нав’язав, що вживання легких наркотиків чи будь-яка інша свобода самовиявлення приводить до безладу, хаосу і тому подібне. А тут, ти приїжджаєш в Амстердам і в тебе все перевертається, тому що там, незважаючи на величезну кількість цих кофешопів, абсолютний порядок і чистота, немає «бомжів» і такої кількості поліції як, скажімо, в Швейцарії, Франції чи Англії. Це дуже корисно для того, аби зрозуміти, що можна робити в житті, а чого не можна. Така атмосфера відкритості, щирості та свободи вгамовує бойовий дух навіть великої кількості туристів, які їдуть туди за пригодами.
З усіх європейських країн, які я відвідував раніше, мені найбільше до вподоби країни Скандинавії. По-перше, це найуспішніші і найбагатші країни Європи, де поєднується модерн і традиційність, а люди дуже спокійні, відкриті і щирі. У них немає ніякої напруги, можливо саме тому в цих країнах спостерігається справжній бебі-бум, часто народжуються двійні-трійні (сміється). На Сході мені дуже сподобалась Японія. Я не знаю в чому справа, але коли ти спілкуєшся з японцями, то виникає відчуття душевної спорідненості. Вони дуже класні і порядні люди, з ними можна піти в розвідку. Ще в них є дуже цікава фішка - от вони дають тобі такий аванс довіри, але якщо ти не виправдовуєш їхніх сподівань, вони закриваються для тебе назавжди.
- В 2009 році група активістів пропонувала висунути вас кандидатом в Президенти України. Чому ви відмовились, адже так багато людей люблять і цінують вашу творчість, і точно були б готові підтримати вас на виборах?
- Ця ідея висунення в Президенти – це авантюра… Кожна людина, коли щось робить, то завжди має якусь мету. Так відбувається в усіх людей, в тому числі і в політиків, і в артистів. У всіх нас є одна конкретна мета – зробити світ кращим, але методи у нас різні. От і в мене ці методи різні. Я для цього використовую свої пісні, свій фестиваль і вважаю, що цей механізм набагато сильніший і ефективніший, ніж, наприклад, піти у Верховну Раду і почати там рвати пельку, бити один одному морди і намагатися писати закони, які і так нічого не змінять на краще. Є три сорти людей, які йдуть у владу: перший (таких більшість) – люди, які конкретно люблять владу і саме відчуття влади дає їм насолоду; другий – це бізнес-проект, за допомогою якого люди лобіюють свої бізнес інтереси задля подальшого збагачення; і третій – люди-романтики, які хочуть врятувати світ, при цьому просто протираючи штани. При чому, романтики є найбільш безнадійними, тому що коли ти потрапляєш в це кубло, тобі треба або конкретно займатися бізнесом, або конкретно воювати проти цього, що є мало реальним на сьогоднішній день. Можливо, через 10 років буде така влада, яка зможе притягувати таких людей як я, і я з задоволенням буду працювати у ній. Можливо, замість депутатів будуть волхви, візири… А взагалі, дуже погано, що люди так вороже ставляться до влади. Адже насправді як ти ставишся до країни і до людей, так само ти ставишся до самого себе. Це не проблема країни – це твоя проблема. І ставлення людей до влади, до безперспективності нашої країни, недовіра до молоді чи навіть до музики - це все внутрішні проблеми людей. Просто потрібно вгамувати цю внутрішню війну в самому собі і перетворювати цей світ на краще. Я приведу дуже простий приклад: я повернувся з Франції і жив у звичайному «жеківському» будинку, де постійно були поламані двері, запльовані сходи, спали «бомжі»… і це при тому, що будинок знаходився в гарному районі столиці. Я вирішив не збирати ніяких підписів, сам пішов у ЖЕК і запитав, який бюджет потрібний для того, щоб поставити новий замок, пофарбувати стіни, зробити під’їзд нормальним? Мені все порахували, але сказали, що навіть такого смішного бюджету у них немає. Тоді я оформив цю суму як офіційний внесок і за ці гроші вони все швиденько зробили. З 10 під’їздів в будинку мій був найкращим і всі сусіди ходили дивувалися, як це так.
І таких простих речей дуже багато. Звичайно, можна все валити на когось, але потрібно щось і самому робити. Те саме і в політиці, ми ще не знаємо, що саме хоче зробити чиновник, а вже вороже до цього ставимось. Наприклад, Андріївський узвіз, довкола якого йде багато суперечок, але по факту - його ж відремонтували! До того найкраща вулиця Києва стояла занедбаною. Гарно - не гарно, та бруківка - не та бруківка, той колір - не той колір, дві будівлі знесли - не знесли, але ж відремонтували? І треба визнати що це добре, бо якщо людина щось робить, то навіть за її активність вже потрібно проявити якусь шану. Повага до інших людей починається з поваги до себе.
- Чи вірите ви в силу думки і в те, що думкою можна змінити все? Або якщо довго про щось мріяти чи думати, то воно обов’язково збудеться? І чи траплялися такі випадки у вашому житті?
- Зараз дуже модно говорити про силу думки. Це знаєте, як в одному анекдоті, де чоловік постійно молився Богу: «Я хочу квартиру, машину, дружину…» і при цьому постійно лежав на дивані. Але він молився так сильно-сильно, що в один день почалася гроза і у кватирку заглянув Бог і каже: «Ну ти хоча б лотерею купи чи зроби щось? Я готовий тобі допомогти, але поворушись з дивану!» (сміється). От в Біблії написано, що спочатку було слово, хоча я думаю, що це просто не зовсім правильно переклали, бо спочатку була ідея Бога щось створити. Тобто спочатку в тебе є якась загальна несформована ідея, потім ти її конкретизуєш, прописуєш, потім це називається технологією маленьких кроків, які вже ведуть тебе до реалізації свого великого плану. Ти поступово йдеш вгору, дивишся під ноги, переступаєш камінці і так до самого верху, але коли б ти глянув на неї одразу, ти б її злякався. Тому не треба дивитися на гору, треба дивитися під ноги. От це і є силою думки. Тому що багато людей починають сильно про щось мріяти, а потім це не працює, вони в розпачі і т.д. Потрібно мріяти про конкретні речі, які тобі насправді потрібні і зроблять тебе щасливим. Ось в мене один знайомий дуже мріяв стати «козирним»: заробити багато грошей, мати дівчат, будинок… Але коли він всього цього досяг, то сидів сам в своєму дорогому будинку і пиячив, доки його не врятували. Здавалося б, він досяг чого хотів, але це не принесло йому щастя. Насправді, мені здається людям для щастя потрібно зовсім небагато. Наприклад, у Франції звичайний чоловік може піти після роботи в бар, замовити собі бокал вина і весь вечір проговорити про життя зі своїм сусідом, при цьому він є абсолютно щасливою людиною в житті. От моє особисте щастя – це зробити фестиваль, реалізувати свої ідеї, створити комфортний рай в якомусь локальному просторі… і неважливо, чи це будуть вечорниці в маленькому клубі, чи фестиваль «Країна мрій» на декількох гектарах. Я створив рай на землі, я реально як творець – от це і є метою мого життя. Ясна річ, я б хотів зробити цей фестиваль більш масштабним і мені для цього потрібні і гроші, і популярність, але це все - інструменти реалізації моїх планів. Адже, коли я відвідую «Країну мрій», я є абсолютно щасливою людиною. Я бачу перспективу і бачу, як я можу розвиватися.
Помилковий заголовок — Jktu Crhbgrf ghj Ujkjc? Rhfїye? vfylhb s ghtpbltyncndj!
ПодіїПодії
Сьогодні свято
День української дипломатії
Сьогодні іменини святкують:
Анна (Ганна), Софрон, Степан
