Ми говоримо...

Ми говоримо: "Я не відповідав, тому що був зайнятий", коли нам соромно зізнатися в тому, що чути цей голос більше не приносить нам радості ...

Ми говоримо: "Мені від тебе більше нічого не треба", коли не можемо отримаєш те, що хочемо ...

Ми говоримо: "Тут холодно", коли нам потрібен чийсь дотик ...

Ми говоримо: "Нема сенсу більше жити", коли хочемо, щоб нас переконали в протилежному ...

Ми говоримо: "Дякую тобі за те, що ти є", коли не можемо сказати: "Я люблю тебе" ...

Ми говоримо: "Я нікому не потрібен (потрібна)", коли ми насправді не потрібні одній-єдиній людині ...

Ми говоримо: "Я впораюсь", коли соромимося попросити про допомогу ...

Ми говоримо: "Ти хороший друг", коли забуваємо додати: "... але тобі не стати для мене кимось більшим" ...

Ми говоримо: "Це - не головне", коли знаємо, що у нас немає іншого вибору, лише змиритись ...

Ми говоримо: "Я довіряю тобі", коли боїмося, що ми стали іграшкою ...

Ми говоримо: "Назавжди", коли нам не хочеться дивитися на годинник ...

Ми так багато всього говоримо, що коли на язиці залишаються три останніх невитрачених слова, ми підтискаємо губи, дивимося в підлогу і мовчимо ...

Ми сміємося над смертю і купуємо кілограми таблеток ...

Ми говоримо, що життя прекрасне і йдемо в магазин за ще однією пляшкою горілки ...

Ми не зважаємо на думку оточуючих і постійно запитуємо: "як я виглядаю?" ...

Ми любимо самотність і міцно стискаємо у руці мобільник ...