Фронтмен гурту “Антитіла” Тарас Тополя: “Бути відповідальним татом означає бути люблячим татом”

Що таке відповідальне батьківство? В чому секрет виховання в любові? Своїми думками з нами поділився Тарас Тополя – фронтмен гурту “Антитіла”, батько двох синів та обличчя кампанії “Тату, почитай мені!” Фонду ООН у галузі народонаселення.

-Тарасе, ми спілкуємося з Вами під час святкування Дня батька. Вперше відзначаєте цей день?

-Вперше так відзначаю. А взагалі для нас це звичайний собі день. Насправді, намагаюся бути батьком щодня і не робити з цього якесь свято.

-Бути батьком щодня – що це означає у вашій родині?

-Це означає любити своїх дітей. Коли ти любиш дітей, коли ставиш їх на рівні з собою і розумієш, що вони продовжать тебе, то і виховуєш їх відповідно. Тоді кожен твій рух, кожен твій вчинок продиктований любов’ю до них. А вже все інше – деталі. Те, як ми прокидаємося, вчимося, гуляємо, робимо зарядку, чистимо зуби чи щось інше – це нюанси. Нюанси, які починаються з любові.

-Втім, напевно, трапляються ситуації, коли діти неслухняні, коли терпець уривається. Як в такому разі проявляти любов?

-Любов не обов’язково має бути тільки чимось дуже милим. Коли ти ставиш сина в куток за те, що він провинився – це теж любов, бо ти вчиш його життю. Якщо не розставляєш субординацію в родині, то просто робиш дитині гірше в майбутньому. Коли дитина виростає неслухняною, не розуміє прохань, не розуміє слова “припини”, коли вона не має внутрішніх чітких правил перебування в родині, тоді не зможе адаптувати себе до зовнішнього світу. Тому я не вважаю, що любов до дитини – це давати їй надмірно волю. Любов до дитини – це виховувати із врахуванням її характеру та особливостей. З однієї сторони, так, домовлятися і давати волю, а з іншої – обмежувати цю волю.

-Хто такі виховні моменти на себе частіше бере – Ви чи дружина?

-Дружина теж ставить в куток. Але вона у нас більш податлива на маніпуляції синів. А зі мною це не пройде: якщо я кажу, що так не можна, то не можна. Сльози і вмовляння тут не допоможуть. Я пояснюю, домовляюся з ними, намагаюся пояснити чому так, а не інакше. Зрештою, у нас можна на пальцях однієї руки порахувати, скільки разів діти стояли в кутку. Рома, мабуть, разів п’ять за усі свої п’ять років життя. Марко ... спробували якось, але йому це байдужісінько – він не зрозумів в чому суть. Тому у нас з ним інші виховні моменти.

-Сьогодні з Вами лише старший син Роман. Ви зазвичай розділяєтеся з Оленою?

-Якщо ми усі разом, то гуляємо разом. Насправді, потрібна постійна увага за обома, бо не дай Бог щось... А зараз у дружини своя програма із Марком, у мене своя з Романом – розділили відповідальність. А вранці сьогодні усі дружно прибирали. Хлопці обожнюють пилососити – для них це величезна розвага. Мити посуд теж приносить їм море щастя. Та й допомагати ліпити вареники чи пекти пироги – теж для наших дітей звична річ.

-Понад 60% українських чоловіків ввважають, що догляд за маленькими дітьми – виключно жіноча робота. Мовляв, не чоловіча це справа – годувати чи купати немовлят. Що думаєте з цього приводу?

-Категорично не погоджуюся. Я все робив і роблю на рівні з Оленою. Просто часто я сам залишався з малими. І як тоді бути? Не бачу ніякої проблеми в тому, щоб приготувати кашу чи змінити підгузник.

-Сьогодні Ви для багатьох взірець відповідального батька. Цікаво дізнатися, як Вас виховували.

-Виховували знову ж таки з любов’ю. Мої батьки були досить суворими у багатьох питаннях, але вони любили мене. В кожній, нехай навіть далеко не найприємнішій для мене ситуації. Коли щось забороняли чи не давали волю в якихось бажаннях, мені намагалися пояснити чому саме так, а не інакше. Якщо говорити про розваги й мої дитячі забаганки, тоді були непрості часи. Я ріс в 90ті, в розпад Радянського Союзу, тому батьки не могли дозволити собі ані десятої частини тих іграшок, які зараз є у моїх дітей. Не могли дозволити собі той відпочинок, який ми з дружиною зараз даємо нашим дітям. Але це не завадило мені вирости нормальною людиною. Не матеріальне важливе. А важливими є увага, час, проведений з дітьми, та любов, яку ти віддаєш їм у різних формах.

-Про які саме форми мова? Розкажіть детальніше.

-Наприклад, ми щовечора читаємо синам книжки. Вони засинають під українські казки, під наші з Оленою пісні. Вже звикли усі вчотирьох щовечора вкладатися на одну канапу і там читати. Діти так з нами і засинають. Потім ми розносимо їх по їхніх ліжках і повертаємося до своїх справ. Той момент, що вони засинають з нами, для них є дуже важливим. І перед сном ми постійно кажемо їм, які ми раді, що вони у нас є, що ми дуже їх чекали, як сильно любимо їх, що вони наше щастя. Ми хочемо вкласти в їхню підсвідомість – вони бажані діти, що б не сталося, ми будемо поруч.

-Але при цьому і у Вас, і в дружини, щільні гастрольні графіки. Мабуть, не завжди є стільки часу побути з дітьми, як би Вам хотілося...

-Ось, власне, тому я маю сумніви чи такий вже я взірцевий батько, як Ви кажете. Мабуть, всетаки, щоб бути зразковим, треба проводити більше часу з дітьми.
От, скажімо, я на гастролях в Сполучених Штатах цілий місяць. Чотири тижні я їх фізично не бачу. Звісно, завдяки Інтернету ми спілкуємося, але це все рівно не те. Я не знаю, як її компенсувати – цю місячну відсутність батьківської уваги. Я прилітаю, а вони вже інші. Тобто місяць життя вони проживають без мене. Навіть коли це від’їзди на кілька днів, і нам допомагають наші бабусі і дідусі, все одно вони не замінять батька. Але музика – це моє життя, моя професія. Нічого з цим не вдієш. З іншого боку думаю, що хтось місяцями на заробітках. Але ж він не перестає бути батьком, правда? Хтось на зміні на заводі цілу добу. У кожного своє житття. Але, виходячи з тої ситуації, яка в мене є, в ті хвилини, години, коли я поруч з ними, стараюся максимально давати те, що можу дати.

-Тарасе, користуючись нагодою, що б Ви порадили українським татам?

-Любити своїх дітей. Це найперше і найважливіше. Я вже казав, що все решта – деталі. Коли ти розумієш, що це бажана дитина, що ти довго її чекав, тоді ти хочеш проводити з нею більше часу і приділяти їй якомога більше уваги. Бути відповідальним татом означає бути люблячим татом. Цього не навчиш і не змусиш. Це або є, або цього немає.

-Якими б Вам хотілося бачити синів, коли вони виростуть?

-Щасливими. Це для мене найважливіше. Ідея про те, щоб виховувати дітей аби в старості хтось підніс тобі склянку води, вже відійшла в минуле. Ми виховуємо їх, щоб вони були достойним нашим продовженням. Виховуємо їх, щоб вони були щасливими людьми.