Гришко: У цій країні класика нікому не потрібна

Володимир Гришко під час концерту багато говорив, ніби висловлюючи власну незгоду з сучасним станом культури в Україні і свої політичні погляди: «В українській культурі — анархія, гроші роблять все, на сцені — «битовуха». Добре, що ви живете за своїми законами. Я щасливий бути на цій святій землі — землі Героя України. Я прожив 25 років в опері за кордоном, але вишиванка «під моєю шкірою». І насамкінець: «Я дуже хотів виступити перед вами «наживо». Остання фраза, напевно, спонукала глядачів до роздумів: «Якщо вже Гришко на цьому наголошує, то справи в українській культурі дійсно кепські…» 

Однак концерт, у якому взяли участь окрім Гришка ще два його учні — випускники його продюсерського центру Олег Чигер з Тисмениці та Ростислав Кучина-Лопатинський з Моршина (останній, до речі, вже підписав вигідний контракт із Нью-Йоркською муніципальною оперою), приніс таки насолоду. Звучали хіти Френка Сінатри, Тома Джонса, Елвіса Преслі. Володимир Гришко блискуче виконав «Ніч яка місячна» і присвятив її Анатолію Солов’яненку. Далі глядачів чекав ще один сюрприз — на сцену вийшов народний артист України Степан Гіга, з яким вони не бачились 30 років, як сказав Гришко, і вони удвох акапельно заспівали «Чорнії брови». Щоправда, один куплет. 

На цьому легендарні хіти закінчились. Володимир Гришко взявся презентувати творчість своєї приятельки з Канади української тележурналістки Алли Мігай, котра вела на УТ-1 дитячу казку і починала як дитяча авторка. Створені за законами української народної ужиткової пісні — весільної, ці пісні не дотягували до висот всесвітньо знаного тенора, однак йому вони подобались. Публіці також. Як і чудовий балет на ходулях. 

Концерт закінчився якось несподівано. Володимирові Гришку подарували гуцульську кресаню, він приміряв її і сказав, що готовий до автограф-сесії.